Сергій Смірнов
Сергій Смірнов - молодий художній/концептуальний фотограф, народився у 2000 році, Україна. 2016-2021 - закінчив Національний університет "Львівська політехніка" за спеціальністю "психологія". Сергій почав займатися вуличною/арт-фотографією у 2016 році.
У 2016 році став переможцем Всеукраїнського фотоконкурсу для молодих фотографів у категоріях "урбаністика" та "креативна фотографія". У 2017 році зупинив кар'єру. Сергій хотів знімати весілля.
Отримавши багато нагород у весільній фотографії, в тому числі публікацію в американському весільному журналі LOVERLY, Сергій повністю перегорає в цій професії і починає шукати себе в художній фотографії. У 2023 році продовжує займатися художньою фотографією і за чотири місяці активної роботи створює 12 прекрасних серій. І став членом клубу MYPH в Україні.
Хоча Сергій займається художньою фотографією лише 4 місяці, його роботи вже встигли побувати в Норвегії, Великобританії, Сербії та Україні. На 2024 рік запланована персональна виставка в Бельгії.
"Зараз у мене немає певного стилю роботи, тому що кожен день я пробую щось нове, намагаюся знайти свій спосіб самовираження, і моя фотографія - це вічний пошук себе. Сподіваюся, вона надихне вас на створення чогось прекрасного", - каже Сергій.
Фото-проекти Сергія
YES RAGE
20 днів поспіль роботи, навчання, викладання в фотошколі і єдиний вихідний день, який я запланував собі, щоб відпочити. Повітряна тривога і в момент повністю пропадає весь інтернет. Спочатку я подумав, що це через електрику, але потім виявилось, що це хакерська атака русні на мій інтернет-провайдер.
Я дуже розлючений тим фактом, що мені приходиться справляти свій єдиний вечір без інтернету та мобільних данних. Цю всю злість я вирішую виплеснути в творчість, так як єдине, що працювало без інтернету – фотошоп. Я беру свої роботи, які робив тиждень тому і просто починаю їх хаотично розмальовувати усіма кольорами, які відчуваю…
I need more breathe
Вдих. Видих. Здавалось би, що може бути простішим та дихання? Цей простий процес автоматичного дійства часто змушує нас згадувати про те, що ми живі. Але лише тоді, коли нам добре. Війна змушує змінювати наше дихання, змушуючи постійно бути в бульбашці, де вітер повільно зникає. Стає важче дихати, все тисне на легені і ти повільно помираєш від власного тіла…