Артем Степаненко

“На самоті” це спроба зобразити через медіум фотографії стан та переживання людини, що знаходиться наодинці з собою. Яскраві та бентежні емоції, немов світлові ефекти, трансформують реальність, перетворюючи наші затишні оселі, в яких ми застрягли через пандемію, на епіцентр внутрішніх конфліктів.

У березні 2022 року, невдовзі після початку широкомаштабного вторгнення Росії на територію України, Лілія Василівна з невісткою та чотирма онуками вирушила назустріч невідомому. Місто, де вона жила, знаходилося на сході, в сорока кілометрах від кордону з країною-агресоркою, звідкіля довгими колонами їхала військова техніка та летіли ракети. Ризики, що несла з собою війна, були занадто високими. І якщо не себе, то дітей треба було від них рятувати. За дві тисячі кілометрів від дому, в Берліні, жила донька з зятем. Там на Лілію Василівну чекало нове життя: без сирен, вибухів та загрози окупації, але кидати рідне місто все одно було страшно.

В одній квартирі опинилися три покоління. Простір, що їх розділяв раніше, давав змогу жити, як кому подобалось: можна було легко ігнорувати поради, уникати незручних тем, а для узгодження рішень не потрібно було збирати консіліум. Проте родинні звʼязки, які здавалися чимось архаїчним, виявилися міцнішими за тимчасові незручності.