Анастасія Мєтєлєва (Brunnen)

Я народилась в Запоріжжі, в невеликому домі. Скільки памʼятаю моментів в дитинстві, в нас завжди були галасно. Велика родина.

Зараз через роки, не часто буваю в тому будинку. Моє життя перевернулось з ніг на голову через фотографію. Це моя мова. І тому коли маю нагоду бути там, завжди переглядаю сімейні архіви у старій шухляді під телевізором, думаю багато хто там зберігає документи, альбоми та інші речі. Минулого разу я знайшла чудові негативи нашої родини, вони лежали у файлі поруч із надрукованими фото. На них були зображені люди, яких, на жаль, вже немає з нами. Багато змінилось з дитинства, але найболючіше - коли вони їх клали у землю. Майже всіх, чий галас я чула в тому будинку.

Пам'ятаю, ми завжди згадували їх і в дні народження, і в день смерті. Всі сумували та випивали. Чи хотіли б янголи цього? Таку памʼять? Я подумала, що ні. Завжди вважала, що це неправильно. Хочу, щоб вони жили в нашій пам’яті не лише два дні на рік. Мої ангели-охоронці.

Присвячується: мамі, татові, дядькові та хресній мамі.

Фото надруковані старим аналоговим методом та повторно відскановані після маніпуляцій.

Проект зроблений під час війни у 2022 році.

Цей рік став найскладніший як у житті українців. Попри все ми продовжуємо розвивати свою націю, культуру та Країну. Проект «За дві хвилини третя» народився у двох містах: Братиславі та Львові. Це проект про мене та мого чоловіка. 2022 об’єднав нас та дозволив нам стровити родину.

Це мав би бути ідеальний тиждень у житті. Білий костюм, наречений, квіти, весілля… Але війна внесла свої плани. Дійсно, це було неймовірно важко коли б ми мали готуватися до весілля, а натомість ви двоє не можете відірватися від новин, бо там прилітають ракети у твоє місто та жилі домівки. А згодом ти й сам ходиш Львовом без світла та зв’язку через те що російські війська пошкодили електростанцію.

Проте, як би там не було, я дякую Всесвіту за те, що чоловік був поруч зі мною. Я би зійшла з розуму якщо б у ці дні він був так далеко.

У останній день у Львові я спитала у чоловіка:
- Котра година?
- За дві хвилини третя

О третій я мала автобус за кордон, а ти потім потяг до Запоріжжя. Ми роз'їхалися воювати на своїх фронтах.

Ти і я разом у цьому, друже, більше ніж будь-коли. Через годину, а точніше через дві, ми вже два роки, як наше місто опинилося в епіцентрі повномасштабної війни. Я досі чітко пам’ятаю той день, коли моя бабуся подзвонила мені в паніці, розповідаючи, як ти лякався звуків ракет і ховався під нашою старою чавунною ванною. Саме тоді ми ухвалили важливе рішення перевезти тебе до Європи, сподіваючись на безпеку і відчуття нормальності.

Оглядаючись назад, я щиро вдячна за твою непохитну підтримку і присутність тут. У світі, що стає все більш чужим, немає нікого, хто розумів би мене і підтримував би так, як ти. Твоя компанія є джерелом величезного комфорту і сили в ці складні часи.

Хочу, щоб ти знав, що я зроблю все можливе, щоб ти відчував спокій, комфорт і безпеку тут. Я зроблю все від мене залежне, щоб забезпечити тобі відчуття стабільності і спокою, так само як ти забезпечив це мені. Разом ми пройдемо через ці випробування, підтримуючи один одного на кожному кроці.

Я створила фотопроєкт під назвою “Теорія емпатії", який глибоко досліджує особистий і емоційний зв’язок між мною і моїм собакою Річардом. Цей проєкт має на меті вивчити і візуалізувати унікальну зв'язок, яка існує між нами, і як Річард інтуїтивно відчуває мої емоції та настрої.

Проєкт був знятий за допомогою камери відеонагляду, оснащеної фільтром нічного бачення. Цей вибір техніки дозволив створити незвичайний візуальний досвід, який підкреслює інтимність і особливість наших взаємодій у темряві. Нічне бачення символізує невидимий зв'язок між нами і те, як Річард стає моїм незамінним супутником і підтримкою, навіть коли світло ззовні зникає.

**"Теорія емпатії"** демонструє моменти, коли Річард відчуває зміни настрою і емоційні коливання. Ці зображення показують, як він реагує на мої переживання і надає підтримку в складні моменти. Його здатність відчувати і відображати мої емоції, коли я перебуваю в стресових ситуаціях або переживаю важкі часи, стає очевидною в цих кадрах. Проєкт фіксує як моменти простого перебування поруч, так і моменти активної підтримки, показуючи, як він стає джерелом розради та розуміння.

Фотографії ілюструють, як Річард інтуїтивно розуміє, коли я потребую заспокоєння, як він намагається бути близьким і як його присутність приносить заспокоєння і підтримку. Використання нічного бачення додає елемент загадковості і глибини, підкреслюючи, що зв'язок між нами простягається за межі видимого і осяжного.

Цей проєкт є спробою зафіксувати і поділитися тим, як мій пес і я взаємно підтримуємо одне одного, досліджуючи межі емпатії і демонструючи, наскільки важливим може бути зв'язок між людиною і її чотириногим другом.