Я є.
Я дихаю.
Я відчуваю.
В моїй голові нескінченна кількість думок, які з віком стають все більш як мені здається розумними, але в той же час вони перетворюються на безперервний потік роздумів, аналізу, сумнівів, страху, виправдань, вини, сорому, і все це з неймовірною швидкістю проноситься в моїй голові, відключаючи мене повністю від існуючої навколо мене реальності. Де я? Хто я?
Коли я зусиллям волі поринаю в свої відчуття і в “існуючу” навколо мене реальність я почуваюсь по-справжньому живою та щасливою. Мені стає по-справжньому цікаво творити без очікувань та аналізу, творити тому що я є, створювати тому що я можу це, торкатися того, що вже створила і знову трансформувати. Де кінцевий результат і чи важливий він? Адже час лінійний, а енергія – ні.
Серія автопортретів створювалася в момент моєї повної віддачі процесу, у різні періоди часу, у різні емоційні стани, але з однією метою – дослідження себе та того, що мені подобається, що я відчуваю та як я можу це висловити. Мені хотілося неодмінно доторкнутися, відчути та трансформувати фізично, “результат” фотозйомки, який був не кінцевим, а проміжним.
Я є. Метою мого проекту було відчути цінність можливості творити та жити. Прожити важливість самого процесу, прийняти свою "недосконалість" і насолоджуватися можливістю бути собою. Бути вільною від своїх же думок і очікувань.
