Народилась в 1988 році в Білій Церкві (Україна). Творчу практику розпочала у Києві у
2019 році, де наразі проживає та працює.
Членкиня Ukrainian Women Photographers Organization. Кураторка NFT-проектів зі
спеціалізацією в українській жіночій фотографії. Fresh Eyes Talent 2022 (GUP
Magazine).
Освіта. КНУ ім Шевченко, Інститут Журналістики, видавнича справа. Авторські курси Д.
Богачука. Школа фотографії Віктора Марущенко. MYPH, Школа Сергія Мельниченко.
Менторство Анни Мельникової.
Artist statement
Моя художня практика побудована на особливостях мого фізіологічного та психічного
станів.
Вроджена аномалія зору та майже повна його відсутність на лівому оці впливає на
естетику мого
бачення та формати фотографій, з якими я працюю. Мій зір - монокулярний, тому
зображення
переважно вертикальні або квадратні. Мій головний інструмент – колір. Без лінз і
окулярів я бачу лише
його, жодних чітких форм чи ліній, жодних інших ознак реальності. Щодня я стверджую
на практиці
хвильову теорію світла, помічаю різні прояви дифракції, інтерференції та дисперсії
світла та багато
інших «бачень», які я ще не ідентифікувала.
Теми, з якими я працюю, повʼязані з роботою моєї психіки. Тривожний та
обсесивно-компульсивні
розлади знаходять відображення у темах моїх серій та підходах до роботи з
зображенням. Хаотичні та
абстрактні елементи, поєднання декількох зображень у одному, безконтрольна
інтуїтивна обробка та
використання 3-д сканера, що вириває елементи зображення з контексту, все це -
частина моєї історії
хвороби.
За останні кілька десятиліть слово «домогосподарка» ввібрало у себе мало не всі
негативні нюанси та побічні ефекти стереотипного мислення про жінок.
Серія “Домогосподарка” - про складний процес прийняття жінки самою собою через непохитну
стіну стереотипів та упереджень у сучасному українському суспільстві.
Йдеться про сміливість бути собою у світі, де закони маркетингу витіснили голоси наших
власних думок і сердець.
Тривожна краса (2022)
Присвячена бурхливим часам у моїй країні та в моєму Всесвіті.
Концепція «Тривожна краса» прийшла мені в голову за тиждень до повномасштабного
вторгнення Росії в Україну. Серія виникла, але почуття усвідомленого страху ні, я
заперечувала усе, що відбувалося навколо, не допускаючи можливості війни. Вся моя
неусвідомлена тривога накопичилася в тих зображеннях.
Виклики сучасної реальності дають нашим очам нове уявлення про меланхолійну красу. Нотки
непереборного страху за майбутнє, якого може й не бути, проступають у образах
українських жінок. Передчуття катастрофи стало емоційно виснажливою грою, в яку ми не
можемо не грати. На жаль, зараз це реальність абсолютної більшості українців – робити
вигляд, що тривоги немає, коли вона поглинула вас цілком.
ЯК ТИ? 2022
З Бучею в серці,
з Ірпінем під шкірою,
з Бородянкою в легенях...
Коли почалася війна, ця фраза прозвучала мільярд разів по всій Україні і далеко за
її межами.
Зараз час минув, в деяких регіонах бої закінчилися, а ці слова звучать зовсім інакше. А
точніше, відповідь. Відповідати стало нестерпно важко.
Як я? Хто я?
До війни я думала, що знаю відповідь на це питання. Самокопання здавалося ознакою
розуму, психоаналіз кожної секунди мого життя — розумним підходом до існування. Але
війна нарешті привела мене до психіатра. І мені був озвучений діагноз
«обсесивно-компульсивний розлад». Я не могла більше фотографувати, думки поглинули, а
ознаки реальності безповоротно змішалися з нав'язливою тривогою. Цей внутрішній хаос і
відчуття втрати ідентичності, змішане зі страхом втратити ДІМ (як і свою країну), я
втілила у неконтрольований інтуїтивний колаж нової реальності, яку побачила у
передмісті Києва.
Куди мені рухатися, щоб впоратися? Де знайти спокій? Такого місця більше немає.
* Зображення, які я використовувала у своїх колажах, зроблені за допомогою 3-D сканера
смартфона (Polycam). Таким чином мені вдалося зобразити реальність такою ж складною та
об’ємною, як наше українське сьогодення.
Містерія болю (2022 - )
Драматичне переосмислення образу молодої української жінки - з огляду на воєнні реалії.
Його містична складова родом з українського фольклору. Його сучасні риси виткані із болю
та відчаю останнього року, що навіки осів каменем невимовних спогадів на її грудях.
Вона давно вже не пам’ятає, якою була досі. І сама ще не знає, якою стала. Біль змінює
все і назавжди.
