Катерина Куцевол

Мені 40. Не вже не ще. Ні старше, ні молодше. Поза будь якими вимірами чи порівняннями. За 40. Тут і зараз. Зморшки від недосипу, втоми. Головний біль від червоного вина. Алергія. Втома. Не бажання. І я приймаю все це. Ні, не приймаю. Мені не потрібно миритися з цим, чи боротися проти цього.Це просто моє. Воно моє і точка.

У Венери тільки частини рук, у Мони Лізи ніколи не сходить посмішка.... А я інколи прокидаюся від свого власного похрапування. І є щось спільне в мене з ними. Ми втрьох — довершені. За визначенням. Бо вони — це Венера та Мона Ліза. А я — це Я. Й не потрібні жодні доводи, суперечки, думки....То ж не зморшки під очима — то втрати, образи, сум, безсонні ночі, навчання, алкоголь, сигарети, розмови, закоханість, намагання, захоплення, тривоги, думки, мрії .... Хіба була б я без цього довершеною?...

Вимушена ізоляція під час COVID. Сам на сам зі своїми думками, страхами, вподобаннями, бажаннями, претензіями, прихильностями. Інколи вони стають нестерпними, інколи тішать мене, інколи заспокоюють, інколи примушують дратуватися. На початку карантину я намагалася визначити, який урок для себе я можу винести з цієї ситуації? Діставалася висновків — ніякого. Страх та тривога були емоціями, що домінують. Я була впевнена, що вони не минуть і жодної іншої емоції я не зможу прожити, доки карантин не закінчиться.

Натомість, страх і тривога з часом минули. В решті я дещо зрозуміла для себе: Неможливо контролювати все. Є речі, які відбуваються не залежно від моїх бажань, дій, думок, сподівань. Я не керую всім навколо. Щось може статися без мого втручання. І це відкриття розслаблює. Адже насправді можна не думати ні про що. Робити дивні речі. Робити щось, що важко пояснити. Дивуючись своїй неповторності та знаходячи нові сенси простим, знайомим речам.

Фотографії цієї серії є переможцями конкурсу I SEE PHOTO Awards Ukraine, 2021

Забігти на самісіньку вершину Говерли. Там забратися в аероплан й полетіти. Вітер в обличчя, видуває всі думки, Образи, картини, сподівання, обрАзи… Заплющуєш очі й несешся в повітрі, розганяєш птахів. Жжжжжууууух.. Приземлитися десь в Римі. В Амстердамі. У Ванкувері. Світ за очі. Або в лісі. В чистому полі з пшеницею жовтою. Вона тихенько шепоче щось вітру.. Рукою провести по теплих колосках, відчути оксамитову шерохуватість…. Потім в море. В океан. До кашалотів. Зазирнути їм в око. Відчути ком в горлі, що спускається до шлунку. Виштовхнутися намірами на свіже повітря з краплинами, аж до самісінького Місяця. Огорнутися холодним його сяйвом аж до гаряче пекучої миті. Замружитися й торкнутися ногами гарячого піску посеред жовтої пустелі .. Побачити в долині караван.. Зігрітися. Стрибнути на лісову галявину, заховатися в кущах ліщини. Глибоко вдихнути запах хвої. Ковтнути повітря, відчути сосновий смак десь на задній стінці горла.. Ні. Не втечеш від себе. Куди б не бігла, ким би не вдавала себе, де б не ховалася, де б не літала… Ні. Не втечеш. Завжди тут, завжди думки, доводи, висновки, тривоги, страхи, сподівання, мрії, плани. Все тут, все поруч. Мирися з цим. Звикай. Втрачай. Розчаровуйся. Обманюй. Тренуйся… Мрій. Порозумійся. Прийми… нікуди ж не дінешся. Хоч в аероплані, хоч в океані…

Створені образи є невеличким свідоцтвом прожитого, осмисленого та прийнятого періоду життя, коли події, що відбувалися, здавалися страшними та непереборними, коли хотілося закритися у власній мушлі, заснути й прокинутися, коли все закінчиться. Об’єкти на світлинах та їх взаємодія - є простеженням певного шляху до себе, що є невіддільною частиною історії, яка творилася у всьому світові й відбивалася у настрої, емоціях, фізичних відчуттях…

Будь де можуть бути будь які місця, де може бути затишно, або навпаки. Будь з ким можна знайти точки перетину, в яких може бути комфортно, або ні. Будь що нове згодом старіє, переростає в щось звичне й стає непомітним.

Час від часу ми хочемо оновитися, оновити те, що навколо, а потім знову звикнути, впевнитися у незмінності та притихнути.

У запланованих вакаціях в теплій країні, куди я їду за спокоєм та відпочинком, все відбувається, здається, за моїм власним бажанням. Але бажання щось змінити й пережити шалені почуття не входили в мої плани. Тим не менш, коли я намагаюся відгородитися від рутинних обов”язків, потаємні бажання занурюють мене в мрії, намагаються штовхнути мене в казку, яку я не створювала.

Роботи з цього проєкту брали участь у спільному проекті #чутливість_фотографії в рамках виставки «Чутливість. Сучасна українська фотографія» вересень 2021