Ксенія Петровська

У своєму проекті «At the origins»/«Біля витоків» я фіксую казкові містичні пейзажі свого рідного села, досліджуючи поняття дому та приналежності. Образ дому закорінений у моїх дитячих спогадах є уособленням місцевості, куди неодмінно повертаєшся в реальному світі й у пам’яті.

На цих світлинах знайомі види з мого дитинства нагадують мені сон, який допомогає розгорнути тему дому, як своєрідного мікрокосму людини та як сакрального місця у нашій свідомості.

The blossoms on the grave are what we become after death. Portrait of a person without a person. This is an attempt to think about the past, present, living, dead, waking, and sleeping.

It’s a collection of uncanny images unbothered by logic, place, or time. Provoking feelings of discomfort, marvel, and most of all confusion. A strange, odd and absurd dreamlike depiction that is short of any answers. I use dream logic to blur the lines between contradictions: past, present, living, dead, waking, and sleeping. This is an attempt to think about the concept of perceiving what is visible and what is not.

Серія відображає стан усамітненості випадково зустрічних мені людей на вулиці. У кожного героя свій відокремлений простір, в якому він в застиглій позі меланхолійно зливається з навколишнім середовищем. Особлива чарівність усамітненостіі в створенні нею можливості для людини бути в гармоніі з собою. Цей стан, можливо, краще за інші допомагає нам пізнати і оцінити себе, осмислити найбільш істотне, поглянути на себе зі сторони.

На момент повномасштабного вторгнення я перебувала в Німеччині і в квітні планувала повертатися у Київ. Після 24 лютого здавалося, що життя призупинилося назавжди. Негативне прогнозування, передчуття гіршого і масштабування наслідків поглинули мене з головою. Мозок візуалізував та домальовував страх. На цих фотографіях я зафіксувала свій емоційний стан після перегляду новин, кошмарних снів, прослуховування повідомлень від рідних з України.