Ірина Кабиш

Ірина Кабиш – мультидисциплінарна художниця з Києва, Україна.

Перетин мистецтва і логіки є центром її художніх інтересів. Природа світла — ще один великий інтерес, який рухає творчим процесом Ірини.

Як художник, винахідник інтер’єрного освітлення та модель, Ірина завжди була близька до образотворчого мистецтва та фотографії. Та все ж саме COVID-карантин нарешті приніс їй у руки камеру. Почала працювати над особистими мистецькими проектами після закінчення Київської школи фотографії та MYPH (Миколаївської школи молодої фотографії).

Вибрані виставки:
- «Нові міфології» - групова виставка, Єрмілов-центр, Харків, 2023 р.
- «MYPH 5 Anniversary» - віртуальна групова виставка, Baroque Gallery, 2023
– «Українська Герніка» – Грузія та Швейцарія. Співпродюсер і автор світлової інсталяції «Кривава Ватерлінія», Тбілісі, Берн, 2022
- «НОВЕ ОКО» - групова виставка, New ART gallery, Київ, 2021
- Виконання світлової інсталяції проекту «Іррадіація» в рамках Lviv Fashion Week, спільно з проектом Ultra Sound Clothing, 2018

Придбати роботу автора
Ірина Кабиш

Фото-проекти Ірини

Rubbish Paradise

Багато років і подій минуло з того дня, як світ побачив перший пакет. Спочатку він здавався безневинним. Бодай навіть зручним та ємним. Бруд і темрява спонукали його до розмноження. Так, від першого пакету нашарувалися гори та горе. Його дії та думки простяглися в алгоритми. З віком пакети виділяли все більше токсичності і небезпеки. Їх ставало все більше. Навала сміття полонила Зелену Планету. В основному їх дія: лежати, заважати... своєю пасивністю, займати собою дорогоцінний простір та час і просувати рубіж на їх користь. Деякі з них надтоксичні — їх здатність розповсюджувати сморід вражає. Перші пакети увійшли в історію на віки. Про їх справжній склад мало що відомо, тому існує багато легенд. Досі немає єдиної версії про проироду їх виникнення. Є гіпотеза, що це і є інопланетні створіння, мета яких заполонити Квітучу Землю та перетворити її на груду сміття.

В суцільному мороці, у безпросвітну ніч вони перевдягаються в людську шкіру та вдають, що їм відомо про людяність, симулюючи поведінку людей.
Це нагадування.
Сміття завжди тут.
Поруч.
Серед нас.
А можливо навіть у дзеркалі.

Сюрреалістичне Хюґе

Окупанти чинять терор проти кожного українця. Зима в блекауті під час розпалу війни.
Що це?
Згасло світло.
А тепло?
Можливо ще є зв’язок?
В нас достатній запас води?
Це надовго?
Це аварійне, екстрене, планове відключення?
Не ясно.
Таке наше теперішнє, помножене на невідомість.
Сюрреалістичне хюґе.
Чи є щось сталим в цих умовах?
Ми.
В нас є Ми. І наша воля.
Увага! Оголошено повітряну Тривогу!
Ми підемо в укриття?
Морально — підемо.
З нами грають в цю смертельну рулетку.

Серія «Сюрреалістичне Хюґе» існує, щоб засвідчити, що, в розпал війни, тепло є з нами. Як і абсурд життя… коли ракети летять над головою. У виняткові моменти перепочинку, коли сон змішується з реальністю, а цілий рік тягнеться як доба… у маренні, жахах, снах і мріях. Межа між здоровим глуздом і сюром давно перемішалася в абстрактних уламках затіяної «української Герніки». Вірогідно, що непідробні почуття, лагідний обігрів, осяяна ніжність, непереборна лють, щире розуміння — генеруються саме в Україні, як і вічне, нескінченне, надреальне.
О, включили світло!
Треба бігти, допоки є інтернет.
Художник в Україні має поспішати. Я встигну.