Наші діти знають, що монстри живуть не під ліжком.
Вони тікають від тих монстрів залишаючи домівки, родини, іграшки, друзів, ліжка, тарілки, та буквально все. І тепер перебуваючи в цьому ворожому середовищі вони говорять, але ніхто не розуміє їх мови; вони грають іграшковими пістолями, але бояться феєрверків; вони все ще діти, але мають подорослішати щоб справитись з поточними проблемами. Всесвіт наших дітей це Володар Мух Вільяма Голдінга, вони не на острові кинуті самі на себе, проте тим не менш загублені, незалежні і розлючені. Їх кімната сповнена страшними міфами як єдиний вихід для їх страхів і тривог.
13 березня 2022. Чотирирічний Михайло прибуває на центральний автовокзал Берліна разом з 8ми річним братом і мамою. Тремчу і плачу коли бачу їх. Один тиждень мама і брати провели в підвалі Харківської панельки ховаючись від вибухів, більше тижня вони добирались до Берліна. Мама виглядає ледь живою, Михайло безупинно кричить. Коли вони сідали на евакуаційний потяг, я попросила маму покласти в кишені хлопцям записки з їх іменами і моїм номером телефона, щоб я могли їх знайти як щось трапиться. Тепер ця записка лежить на столі як компас для проекту про передчасове дорослішання, втрату звичного середовища і безкінечну кількість страхів, які вони не можуть вимовити, але відчувають під шкірою.
