Станіслав Остроус - фіналіст премії Leica Oskar Barnack Award 2025
Група з понад 120 авторитетних експертів у сфері фотографії з близько 50 країн — серед яких куратори, менеджери галерей, арт директори, фоторедактори та численні фотографи — склала пул номінаторів, які подали заявки на головну категорію премії LOBA 2025.
Серед них в цьому році і Сергій Мельниченко (переможець Leica Oskar Barnack Award Newcomer 2017), котрий номінував на премію проєкти трьох фотографів з MYPH - Олексія Чарєя, Станіслава Остроуса і Артема Гумілевського.
10 липня на офіційному сайті Leica Oskar Barnack Award були оприлюднені результати цьогорічного шортлисту. Серед 12 фіналістів з усього світу — Станіслав Остроус, фотограф і викладач школи концептуальної та арт-фотографії MYPH, який був номінований на премію Сергієм Мельниченком.
Щиро вітаємо Станіслава з потраплянням до фіналу однієї з найпрестижніших міжнародних фотографічних премій і бажаємо гучної перемоги!
Це важлива подія не лише для самого автора, а й для всієї спільноти сучасної української фотографії.
Станіслав Остроус
Фотограф, викладач. Працює з документальною та арт фотографією, використовуючи переважно аналогові технології. Учасник основної експозиції фестивалю «Batumi Photo Days» (2016 – 2019).Член MYPH. Член UPHA, член UAPP. Виставлявся в Україні, Німеччині, Грузії, Вірменії, Польщі, Кореї, Литві. Шорт-лист PhotoCULT 2019. Стіпендія Генріха Бьоля у 2024р. Його фотографії знаходяться у приватних колекціях в Україні, Польщі, Швейцарії, Литві, Австралії, Сполучених Штатах Америки. Викладає фотографію у ХДАК (Харківська Державна Академія Культури), а також у школі концептуальної та арт фотографії MYPH. Наразі живе та працює у місті Харків, Україна.
Мирні
Прифронтові та деокуповані території Донецької, Харківської та Херсонської областей. Села й містечка під постійними обстрілами.
Магазини зачинені. Електрика - за графіком, зв’язок майже відсутній. Ті, хто мав змогу — виїхали. До родичів, до Європи, будь-куди, аби тільки подалі від війни.
Залишилися самі знедолені. Ті, кому нема за що і немає куди їхати. Вони зневірені, дезорієнтовані, розгублені. В більшості ПТСР.
На парканах вони пишуть: «Тут живуть мирні», — з надією, що це їх врятує. Вони точно знають, скільки секунд від «виходу» до «прильоту». Від цих секунд залежить їхнє життя.
Вони — заручники війни. Її жертви. Війна розбила їхні домівки. Зруйнувала долі. Позбавлені ілюзій, вони звикли до війни. Війна стала їхньою буденною реальністю.
